Процес складання думок у слова – непомітна і таємнича річ, яка вигулькує назовні текстом. Він же
потребує сприйняття та визнання, а ще відповідного оздоблення, коштів на друк та – презентації новонародженої книжки світові.
Саме цей процес став предметом обговорення у колі дружніх до БФ «Меморі86» організацій під час творчого заходу.
Медійниця БФ «Меморі86» Інеса Атаманчук представила декілька книжок, в історії створення яких брала пряму та опосередковану участь.
Першою стала співпраця у 2020-ті роки з поеткою з Нової Каховки та юними ілюстраторами, які навчалися у місцевій художній школі у класі Катерини Гончаренко. Кожен вірш отримав навіть декілька малюнків, з яких усі разом обирали найвідповідніший. Нині через окупацію Нової Каховки, виїзд багатьох родин з дітьми за кордон ця книжка стала неповторним спогадом відносно мирного життя на своїй землі. Надія є в тому, що діти набули досвіду, який допоможе самореалізації у подальшому житті.
Подібний спосіб дитячої співтворчості з авторами текстів, розуміння сенсів тексту представлені в книжках зі Львова та Києва.
Та наймолодша за появою на світ книжка має дещо інший самопрояв особистості. Авторка, новокаховчанка Олександра Пономаренко, яка нині мешкає в Одесі та має непростий досвід адаптації й за кордоном, через воєнні часи, опинилася не тільки у лещатах побутових негараздів, а й зазнала утисків у своїй родині. Як мама двох малюків, вона мала б отримувати піклування та повагу від чоловіка, та замість того постійно відчувала знецінення, а також матеріальні обмеження та моральне знущання. До того, як зафіксувати ці події у відповідних органах опіки та піклування, зокрема у центрі захисту жінок, вона намагалася стабілізувати своє становище самотужки. Шукала порозуміння та більш теплих, врівноважених стосунків з дітьми, які були свідками родинного аб’юзу. І написала низку казок про свою старшу дівчинку Мію, намагаючись вберегти її світогляд від грубого ставлення до жінки, яке панувало в родині. Поради, наведені у книзі, слухачі сприйняли з захоленням. Проілюструвати «Казки про Мію» із захватом до цікавого тексту взялася досвідчена київська художниця Марія Коваленко, в творчому доробку якої вже майже два десятки книжок.
Літературне редагування виконав професіонал справи Олександр Івакін.
І завдяки доброму ставленню запорізького видавця Віктора Текуча, з яким пов’язана поява декількох сотень різноманітних видань у нашому місті та й загалом в
Україні, книжка побачила світ.
Буквально через півроку від створення текстів книжка потрапила до рук авторки.
Ця подія підштовхнула Олександру до змін у житті. Вона звернулася до правозахисних організацій
в пошуках порятунку. Розуміючи безнадійність порозуміння та через значне погіршення стосунків в родині, повернулася до України. Змінює свій статус, бере розлучення. Буде займатися вихованням дітей самотужки, шукає релаксу у різноманітних хобі та сподівається повернутися до професії: Олександра дипломований логопед із досвідом роботи в дитячих закладах. Крім того, має музичну та хореографічну освіту.
Наразі готується до друку нова книжка, про молодшого хлопчика, Давида, «Мемуари динозаврихи-мами».
Та Олександра має не тільки дитячі, а й декілька власних, дорослих історій, які, вона сподівається, стануть допомогою для жінок, які несправедливо мають погане ставлення до себе в своїх родинах…
Присутні на заході жінки були щасливі погортати якісно видані книжки та щиро підтримали молоду авторку у проявах її талантів та самостійності.
Думки, які має кожна жінка про свою долю, щасливу чи не надто, звісно, не просту, можна висловити й на подібних заходах, й у записах, зроблених власноруч. Досвід власної самореалізації – це підтримка й кожної особистості, й приклад для жіноцтва в цілому.
Останні коментарі