За дев’ять місяців подружились із будинком-інтернатом та людьми, що опікуються нашими ВПО
Гуляйпільці – дружні люди. Впевнююсь у тому другий рік страшної війни, яка поступово виганяла людей із своїх осель та гнала українськими дорогами та світом – у пошуках безпечного міста.
Пунктом зв’язку, з якого виникли та укріпились усі контакти, став гуманітарний центр «Завжди разом», куди люди приходили по різну допомогу. А згодом збирались на різні спільні заходи – екскурсії, відвідини музеїв та театрів. Шукали та знаходили можливості створити свято дітям…
Зараз проблема виникла доросла. Навіть дуже доросла. Бо уваги потребують літні люди, які вже дев’ять місяців перебувають у одному з відділень Смотрицького будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, що на Хмельниччині. Звідти зателефонували подрузі, вона знайшла журналіста «МІГу» в Запоріжжі… Не для того, щоб пожалітися, а для того, щоб сказати: нам тут добре, ми звикли до людей, до персоналу, до місця… Залиште нас тут.
Тому що закрити та розформувати Великожванчицьке відділення вирішила Хмельницька обласна адміністрація.
“Як відкрили швидко, так і закривають”, – з сумом сказала Інна Анатоліївна Хникіна, керівниця відділення.
Швидкість відкриття пояснив директор Смотрицького будинку-інтернату Борис Васильович Сумін: людей привезли перед самою зимою, довелося терміново й опалення налагоджувати [запустили новий котел], і робити будинок придатним для життя.
Зробили. Життя тут налагодилося настільки, що медсестрички кожну літню людину знають, кожну пігулочку – кому, в який час нести… І гіляйпільчанки, відірвані від рідного міста, відчули тут себе затишно та захищено.
Лідія Петрівна Закарлюка, Єкатерина Олексіївна Люта, Ніна Василівна Листопад – три подруги, об‘єднавшись, стали просити по допомогу.
Залиште нас тут.
Ну, хоча б не розділяйте 12 гуляйпільців.
Ну, хоча б не розлучайте нашу трійцю.
Аби до цього прохання дослухалась влада.
Що ж до керівництва закладу, всі вони намагаються знайти людяний вихід.
Інна Анатоліївна склала списки за побажаннями бути разом.
Борис Васильович, що швидко облаштовував будинок для термінового прийому людей пізньої осені 2022-го, той просто каже мені тихо: “Я завжди стояв і буду стояти на боці людей”…
Про нас пишут:
Докладніше
https://mig.com.ua/huliajpiltsi-na-khmelnychchyni-dobre-zatyshno-aby-nas-ne-rozluchaly/
Інеса АТАМАНЧУК
