Теплі в’язані шкарпетки пані Людмили, особливо в осінні та зимові місяці, вже не перший рік стають приводом для зустрічей. Нитки передавали й передають, і вони потрапляють до рук Людмили.
Довгий час нитки передавали до Гуляйполя, і вона в’язала, ховаючись від обстрілів у підвалі. Дома вона трималася до останньої можливості.
А нині Гуляйполе розбите вщент. В будинках дахів немає, дверей немає, вікон немає: “Як жить? Сусіди поїхали, нікого не стало…”
Виїхала й Людмила з мамою. Винаймають квартиру в Запоріжжі. Люда сумує: не люблю так жить…
“В Гуляйполі під «градами» жила. Мені «градина» на подвір’я прилетіла. Та мені не було там страшно. Дома я відчувала себе на рідній землі…”
Працювала в рідному Гулійполі спочатку у відділі культури, а як закінчила училище, взяли на роботу в РайПО… Поки в декреті була, все в’язала, і шапки, і свитера.
І мама Людмили в’яже. Їй 80 років, звуть Анна Григорівна: “Вона собі три кофти зв’язала, і жилєтку зв’язала, і носки пов’язала…”
Побутовими справами мама займатися не в змозі. Готує, годує та прибирає у винайманій квартирі Людмила.
Інвалідність мамі оформити, бо вади здоров’я має – Люда не в змозі. І отримувати пенсію по догляду за мамою також не може: у соцзахисті відмовили, знайшли невідповідність вимогам.
Тож, в’язання для Людмили зараз єдина форма зайнятості, яка її підтримує та надихає. Можна сказати – самозайнятості, можна сказати – трудотерапії.
В цій роботі немає фінансової складової. Люда передає теплі шкарпетки військовим.
Минулого року вирішила подарувати шкарпетки волонтерам БФ «Меморі 86». Та були передані вони до шпиталю, пораненим на лікуванні, – так вирішили у благодійному фонді.
І цього разу теплі шкарпетки разом із ліками, які передала київська Волонтерська Сотня «Доброволя», запорізькі благодійники повезли до обласної лікарні.
Шкарпетки Люда зв’язала для родини, евакуйованої з Лиману. Для сина з інвалідністю, який отримав поранення, та для його літнього батька. І для родини переселенців з Луганщини – най не мерзнуть малі діти.