Різні стежки привели до волонтерства кожного з нас. Хтось відразу – здебільшого, ще з 2014-го, зібравшись маленьким гуртом, об’єднався довкола справи, на яку був спроможний. Жінки плели шкарпетки та килимки, пекли пиріжки та печиво… Повагу викликають люди, що вже тоді започаткували серйозну роботу із забезпечення військових та біженців. Ці люди залишаються на цих засадах вже скоро десятий рік. Багатьох знаємо, надихаємось, співпрацюємо.
Другий, страшніший етап війни струсонув суспільство, наче російська ракета.
Та так воно і було. І ми кинулися одне до одного, наче в рятівні обійми: треба щось робити. Треба рятувати та рятуватися роботою!
Саме так довкола благодійного фонду «Ветерани Чорнобилю», що вже мав історію добрих справ, був створений гуманітарний хаб “Завжди разом”. До співпраці долучились і знайомі, і незнайомі люди. Ми приймали біженців із зони страшних воєнних трагедій, слухали розповіді маріупольців, формували та передавали гуманітарну допомогу біженцям із Донеччини, Луганщини, Херсонщини, з нашого Запоріжького краю. Коли війна призупинилася на нашому порозі, везли продукти, засоби гігієни та навіть воду у населені пункти, до яких могли дістатися…
Команда набувала досвіду та міцніла…
І сьогодні, 5 грудня, знову маємо нагоду привітати одне одного. День волонтера – не свято як таке. Це можливість потримати одне одного за руку, відчути підтримку та розуміння, побачити, що ми один у одного є, і нас багато.
Минулого року в Україні волонтерам вперше вручали нову відзнаку – серце із позолоченого срібла, крізь отвори якого пропущені синя та жовта нитки.
Та кожен нині у волонтерстві має серце… пронизане тривогою за Україну та українців.
