Ще одна наша спільна акція вихідного дня пов’язана була із мандрівкою на Хортицю наступними вихідними.
Лекція Сергія Дударенка, співробітника Музею запорізького козацтва, була про менонітів як таких та їхній досвід появи, адаптації та майже повного зникнення на території Запорозького краю.
Нам сподобалась теза Сергія, що якби економічний розвиток (будівництво підприємств сільськогосподарського призначення здебільшого) активних та заможних менонітів продовжився ще на пару десятиліть, а не був обірваний подіями 1914-го, 1917 років та остаточно – 1937-го,.. то і радянська індустріалізація була б непотрібна. І жертви… Ми вкотре задумались над перевагою еволюції над революцією.
Шість поселень менонітів було на території нинішнього міста Запоріжжя: Rosenthal (ресторанний комплекс зовсім тут ні до чого, і не на місці), Schonwiese – тут мав би бути німецький umlaut, Einlage Кічкас – він увесь нині під водосховищем, Кічкас на протилежному березі,.. Верхня Хортиця, Бурвальд (поруч нині Бабурка). І колонія Хортиця, яку називали просторіч Колонка.
Там ми і побували у неділю по дорозі до театру, подивились на єдиний вцілілий потерпаючий від занепаду будинок, 1914 року.
Відвідали цвинтар та побачили могили менонітські між могил православних.
І меморіальний комплекс, дуже серйозно облаштований, із столітнім смутком. Та теж не на місці, де мав би бути. Його місце – на Верхній Хортиці, де й були поховання.
Добре, що ми це знаємо в поважаємо.
